Злочини сексуального насильства реєструються в Україні кожного року, при цьому постраждалими можуть стати як жінки, так і чоловіки та діти. Проте, зважаючи на повномасштабну війну в нашій країні, все актуальнішою стає тема сексуального насильства, повʼязаного зі збройним конфліктом (СНПК). Чим відрізняються ці види злочинів, хто може стати потерпілим та злочинцем — далі у статті.
Чим відрізняється сексуальне насильство, повʼязане з війною?
Як стає зрозумілим з визначення, такі злочини так чи інакше повʼязані зі збройним конфліктом. Тому, на відміну від інших видів злочинів, вони класифікуються саме як воєнні злочини. Це означає, що юридичне регулювання відбувається як за окремими статтями Кримінального кодексу України, так і за міжнародними правовими актами, зокрема міжнародним гуманітарним правом (МГП).
Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом (СНПК) — це форма гендерно зумовленого насильства (ГЗН), що включає зґвалтування, сексуальне рабство, примус до проституції, примусову вагітність, примусовий аборт, примусову стерилізацію, примусовий шлюб, а також будь-яку іншу форму сексуального насильства порівнянної тяжкості, вчиненого щодо жінок, чоловіків, дівчат або хлопців, яка напряму, чи опосередковано повʼязана з конфліктом.*
*Доповідь Генерального секретаря про сексуальне насильство, пов'язане з конфліктом, за 2014 рік (S/2014/181).
Необхідно розуміти, що на відміну від сексуального насильства в мирний час, злочини СНПК визначаються національним законодавством та міжнародним правом як окрема категорія воєнних злочинів. Тому вони підпадають під юрисдикцію не тільки правоохоронних органів країни, але й міжнародного кримінального суду (МКС). Зокрема у статті 8 Римського статуту вказано:
Суд має юрисдикцію стосовно воєнних злочинів, зокрема у випадках, коли їх вчинено в рамках плану чи політики або в рамках широкомасштабного вчинення таких злочинів.
- xxii) зґвалтування, сексуальне рабство, примушення до проституції, примусова вагітність, як вона визначена в підпункті (f) пункту 2 статті 7, примусова стерилізація чи будь-яка інша форма сексуального насильства, яка також становить грубе порушення Женевських конвенцій;
- vi) зґвалтування, сексуальне рабство, примушення до проституції, примусова вагітність, як вона визначена в підпункті (f) пункту 2 статті 7, примусова стерилізація та будь-яка інша форма сексуального насильства, яка також становить грубе порушення статті 3, спільної для чотирьох Женевських конвенцій.
Прояви сексуального насилля під час війни в Україні
Варто зазначити, що випадки СНПК у нашій країні реєструються вже більше 10 років. Але, у період з 2014 по 2022 рік, під час російської агресії проти України, проблему СНПК порушували переважно громадські організації та ті постраждалі, хто мав сили говорити про свій досвід публічно. Після 24 лютого 2022 року проблему СНПК нарешті визнали на офіційному рівні. Президент, генеральний прокурор, парламентарі та члени уряду почали визнавати проблему і наголошувати на важливості негайних дій для надання допомоги постраждалим.
Як свідчить практика, прояви сексуального насилля найчастіше відбуваються:
- у незаконних місцях позбавлення волі;
- на блокпостах /фільтраційних таборах;
- у житлових районах, контрольованих озброєними групами та/або розташованих поблизу місць дислокації військових підрозділів;
- значна частина задокументованих злочинів сталася під час обшуків у будинках.
За офіційною статистикою, з лютого 2022 року по вересень 2024 року Генпрокуратура зафіксувала 316 випадків сексуального насильства, пов’язаних із вторгненням РФ. Проте, за думкою експертів, це дуже занижені цифри. Зокрема, це пов’язано з небажанням постраждалих повідомляти про такі злочини, з причини побоювання суспільного осуду та розголосу.
Наразі, чимало національних та міжнародних організацій надають юридичну та психологічну допомогу потерпілим від СНПК в Україні. Зауважимо, що зʼявляється і значний прогрес у розслідуванні таких злочинів національними правоохоронними органами. Проте існують і певні складнощі, до яких відносяться недоліки в законодавстві (ККУ, КПК), недоступність окупованих територій для незалежного моніторингу, переховування багатьох підозрюваних на територіях інших держав.